Нормальна функція сечового міхура є результатом складної взаємодії неврологічних та психологічних факторів, а також скелетно-м'язової та ниркової діяльності. Сукупність цих фізіологічних механізмів визначає наповнення сечового міхура та спорожнення - у відповідний час та у відповідних місцях. Навіть одна проблема на різних рівнях цієї системи може сприяти виникненню синдрому гіперактивного сечового міхура. Термінові позиви до сечовипускання часто пов'язані з гіперактивністю м'яза детрузора.
Синдром гіперактивного сечового міхура - це урологічне захворювання, що визначається набором симптомів (таких як гостра потреба в сечовипусканні), які не залежать від інших патологій зі схожими проявами, включаючи пухлини сечового міхура, інфекції або обструктивні захворювання сечовивідних шляхів. Почастішання сечовипускання може супроводжуватися нетриманням сечі та виникати протягом усього дня або тільки вночі.
Що сприяє проблемі? Сприяти гіперактивності сечового міхура може низка факторів. По-перше, це високий діурез, який виникає при надмірному споживанні рідини, поганій функції нирок або діабеті; аномаліях сечового міхура, таких як пухлини, камені в сечовому міхурі або інші фактори, що перешкоджають нормальному відтоку - збільшена простата, запор або урогінекологічні операції. У чоловіків синдром гіперактивного сечового міхура найчастіше пов'язаний із доброякісною гіпертрофією передміхурової залози. Також не варто скидати з рахунків зміну чутливості стінки сечового міхура; слабкість м'язів тазу через вагітність та пологи; неврологічні розлади, такі як хвороба Паркінсона, інсульт та розсіяний склероз.
Гіперактивний сечовий міхур може бути проявом ушкодження центральної нервової системи, травми або ятрогенних ушкоджень хребта. Прийом сечогінних препаратів та надмірне вживання кофеїну або алкоголю можуть викликати швидке збільшення вироблення сечі. Гострі інфекції сечових шляхів викликають симптоми, схожі на симптоми гіперактивного сечового міхура, оскільки вони можуть подразнювати нерви і викликати позиви до сечовипускання. Надмірна вага підвищує внутрішньочеревний тиск, що в кінцевому підсумку може призвести до стомлення сфінктера уретри та викликати втрату сечі. Також дефіцит естрогену після менопаузи може сприяти підтіканню сечі.
Як діагностувати гіперактивність сечового міхура? Діагноз встановлюється після виключення інших відповідних патологій, таких як інфекції сечовивідних шляхів, обструкція нижніх сечових шляхів та пухлини сечового міхура. Діагностичне обстеження в МЦ «Боголюби» зазвичай включає в себе: фізикальне обстеження живота і статевих органів, ректальне дослідження у чоловіків (для оцінки розміру, консистенції та загальної маси простати) та обстеження тазу у жінок (для оцінки атрофії, запалення, інфекцій); у чоловіків вимір ПСА; аналіз сечі та посів сечі. Щоб виміряти кількість сечі, що не вийшла, лікар може провести УЗД сечового міхура.
Як допомогти?
В даний час найбільш ефективний фармакологічний клас при симптомах синдрому гіперактивного сечового міхура – це антимускаринові засоби. Вони діють на м'язи детрузора стінки сечового міхура, позитивно впливаючи на зменшення мимовільних скорочень і епізодів нетримання сечі.
Після підтвердження діагнозу перше, що потрібно зробити, це змінити свій спосіб життя. Ці втручання не призводять до повного розладу, але можуть значно знизити кількість епізодів нетримання. Поведінкові втручання можуть включати: зниження ваги, усунення подразнюючих сечовивідну систему речовин. А вправи Кегеля допоможуть зміцнити м'язи тазового дна та сфінктера сечового міхура.
