У першому десятилітті 2000-х років доктори Т. Х'ю Джонс та Фарід Саад вивчали вплив тестостерону на фактори ризику атеросклеротичних серцево-судинних захворювань. У своїх дослідженнях вони спостерігали зв'язок між низьким рівнем тестостерону та маркерами АСЗЗ, а також ефектами, спричиненими замісною терапією тестостероном. Ними було зроблено висновок, що низький природний рівень тестостерону шкідливий для здоров'я чоловіків. Пацієнти з низьким рівнем тестостерону піддаються високому ризику розвитку ішемічної хвороби серця (ІХС), серцевих нападів та стенокардії.
Коли чоловік із низьким рівнем тестостерону отримує адекватну замісну терапію, настають позитивні зміни, куди слід зарахувати: зменшення вісцерального ожиріння; зниження інсулінорезистентності; покращення ліпідного профілю та фізичної працездатності. Це також є корисним фактором зниження ризику серцевих нападів.
Об'єктивні фактори ризику та метаболічний синдром
Підвищений ризик інфаркту міокарда однозначно пов'язаний із низкою умов: курінням, гіпертонією, високим рівнем ліпопротеїнів низької щільності, недоїданням, малорухомим способом життя та діабетом. Багато з цих станів пов'язані з неякісним способом життя, який може призвести до виникнення метаболічного синдрому – стану, що характеризується абдомінально-вісцеральним ожирінням, високим рівнем тригліцеридів та загального холестерину, низьким рівнем ліпопротеїнів високої щільності, гіпертонією, підвищеним рівнем глюкози.
Те, що надмірна маса тіла негативно впливає на здоров'я, особливо серцеве, давно не секрет. Дослідження, що аналізували взаємозв'язок між ожирінням та тестостероном, показали негативну кореляцію. Чим вище концентрація тестостерону у людини, тим менша ймовірність того, що вона почне страждати на ожиріння. Навпаки, чим більше ви страждаєте на ожиріння, тим нижче буде рівень тестостерону.
Ще більш переконливими є результати, що показують, як низька концентрація тестостерону пов'язана з підвищеним рівнем абдомінально-вісцерального ожиріння, а також з вищим відсотком жиру в організмі та вищим рівнем інсуліну. Тестостерон не тільки сприяє збільшенню м'язової маси, але й стимулює рецептори, які зменшують накопичення жиру.
Ендокринна функція жирової тканини
Як вона впливає на чутливість до інсуліну та рівень тестостерону? Клітини жирової тканини - адипоцити, не є клітинами, що спеціалізуються виключно на зберіганні тригліцеридів і вивільненні жирних кислот, а є справжньою ендокринною системою, здатною секретувати гормони.
Серед біологічно активних речовин, що виробляються жировою тканиною виділяють два: резистин та адипонектин. Резистин збільшує резистентність до інсуліну, а адипонектин відіграє захисну роль. Секреція адипонектину збільшується у міру зниження рівня жиру та/або при обмеженому вмісті жиру. З іншого боку, збільшення кількості жиру в організмі визначає зниження рівня адипонектину. Інсулінорезистентність та діабет 2 типу є важливими факторами, які слід враховувати при оцінці ризику інфаркту міокарда.
Тестостерон та резистентність до інсуліну
Фактично, існує зворотна залежність між рівнем тестостерону та резистентністю до інсуліну, а також між тестостероном та діабетом 2 типу. Потрібно розуміти, що низький рівень тестостерону є прелюдією до розвитку діабету 2 типу. У міру зниження рівня тестостерону зростає резистентність до інсуліну. Це спонукає організм підтримувати високий рівень інсуліну з очевидних гомеостатичних причин. Якщо рівень інсуліну залишається високим у довгостроковій перспективі, процеси зниження ваги зазнають невдачі.
Тестостерон необхідний усім – і чоловікам, і жінкам. Налагоджувати його вироблення природним шляхом або вдаватися до замісної терапії – це питання вибору. Тут важливо не поспішати з висновками, а заручитися підтримкою фахівців МЦ «Боголюби» – уролога чи гінеколога, ендокринолога.
